+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Дієслово

Дієслово (лат. Verbum) – частина мови, яка виражає граматичне значення дії (тобто ознаки рухливого, що реалізується в часі) і функціонує переважно в якості присудка. Як специфічно предикативне слово дієслово протиставлене іменнику. В той же час формування дієслова (дієвідмінювання) не у всіх мовах є чітко протиставленим формоутворенню іменних частин мови (особливо прикметника), а набір граматичних категорій дієслова не однаковий у різних мовах. У багатьох мовах розрізняють власне дієслово та вербоїди. Власне дієслово або фінітивне дієслово використовується в предикативній функції й означає дію не абстраговано, а у часі її виникнення від діючої особи. Відповідно до своєї функції, фінітне дієслово характеризується певним набором специфічно предикативних граматичних категорій (час, вид, спосіб, стан), а у багатьох мовах узгоджувальними категоріями (що повторюють деякі категорії іменника та займенника). Вербоїди (за іншою термінологією – нефінітивні форми дієслова) поєднують деякі риси інших частин мови – іменників, прикметників та прислівників. Вербоїди виступають у якості різних членів речення, а також у складі аналітичних фінітних форм і деяких подібних до них конструкцій. До вербоїдів належать інфінітиви, дієприслівники та дієприкметники.

 

Семантико-граматичні розряди дієслів виділяються на основі різних ознак. Повнозначні дієслова протиставляються службовим (так званим зв’язкам) та допоміжним дієсловам, що використовуються у складі аналітичних дієслівних форм. Усі дієслова поділяються також на ряд валентних класів, що відповідають формально-логічним класам одномісних та багатомісних предикатів. Так розрізняють одновалентні, двовалентні та тривалентні дієслова. Особливу групу складають нульвалентні дієслова, які позначають певну неподільну ситуацію («світає», «морозить»).

 

З наведеною класифікацією перетинаються інші – за здатністю дієслова-присудка мати підмет (особові й безособові дієслова) та за здатністю мати додаток (перехідні та неперехідні). Особові дієслова, тобто ті, які здатні вживатися з підметом, складають більшість дієслів найрізноманітнішої семантики. Безособові, тобто ті, які не здатні поєднуватися з підметом, – це нульвалентні дієслова (зазвичай вони означають певні мимовільні стани живої особи: «мене морозить», «мені щастить»).

 

Перехідні дієслова можуть мати прямий додаток (зазвичай вони означають дії над певними об’єктами, матеріальними або ідеальними, їх сприйняття, емоції стосовно них: «вирішую питання», «люблю дітей»). Неперехідні дієслова не поєднуються з прямим додатком, але можуть мати інші типи додатків, які називаються непрямими.

 

До іншої площини належить розподіл дієслів на динамічні та статичні. Динамічні означають дію в прямому значенні слова («рубаю», «пишу») або ж події та процеси, пов’язані з певними змінами («сніг тане», «чашка розбилася»). Статичні дієслова означають стани, що залежать від волевиявлення суб’єкта («стою») або незалежні від нього («хворію», «мерзну»), прояву якостей та властивостей («трава зеленіє»). Динамічні дієслова можуть бути «граничними» і «неграничними». Граничні дієслова позначають дію, спрямовану до певної межі і вичерпуючу себе з її досягненням («свічка догоряє»). Неграничні дієслова позначають дію, що не передбачає межі у своєму перебігу («сміюся», «розмовляю»). Є ще й проміжна група «подвійних» дієслів, що виступають в обох цих значеннях («пишу» і «пише гарно»).

 

Особливу групу складають так звані обмежувальні дієслова типу «поспав», «прохворів», у яких перебіг дії, неграничної за своєю суттю, обмежується зовнішньою межею: «прохворів усю зиму».

 

В українській мові жодна інша частина мови не має такої складної системи граматичних форм, як дієслово. Особливості цих форм дієслова пов’язані з різноманітністю синтаксичних ролей, в яких виступає дієслово, та з «відповідальністю» головної з них – ролі присудка.