+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Функції мови

Жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебувало, не може існувати без мови, яка виконує цілу низку функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих гру кожної людини.

Мова використовується для інформаційного зв’язку між членами суспільства. Мова, якою – спілкуються, стає мертвою; народ, що втрачає свою мову, зникає. Спілкування – найважливіші функція мови, якій так чи інакше підпорядковані всі інші функції.

Для повноцінного функціонування мови і її розвитку вона повинна використовуватись у  сферах комунікації – у науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, а ще в побуті чи художній літературі.

Мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу особистості. Вона дає можливість перетворити внутрішнє  суб’єктивне у зовнішнє, об’єктивне, доступне для сприйняття. «Заговори – і я тебе побачу», – говорили мудреці античності. Саме завдяки експресивній функції мова дає можливість розкрити неповторний світ людського інтелекту, волі та емоцій.

Мова є засобом спілкування. Це правда. Але додамо, – тільки для тих, хто її знає. Для тих, хто її не знає, вона є засобом роз’єднання, відокремлення своїх від чужих. Спілкуватися за допомогою якоїсь мови можуть лише носії цієї мови. Тільки для них вона є засобом ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Кожен із нас має свій мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі параметри нашого «Я» – національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Мова є засобом пізнання світу. Досвід суспільства закодовано і зафіксовано в мові, її словнику, граматиці, у текстах. Пізнаючи мову, людина пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти. Гносеологічна (пізнавальна) функція мови полягає не тільки в накопиченні досвіду суспільства. Мовлення є засобом мислення, формою існування думки. Вислів «обмінюватися думками» не варто розуміти дослівно. Якби люди обмінювалися безпосередньо думками, то вони завжди розуміли б один одного і не було б ніяких втрат при передаванні інформації. Насправді люди обмінюються мовними одиницями, в яких закодовано думки. Тим більше, що адресат закодовує їх не завжди вправно. Недарма говорять: хто ясно думає, той ясно висловлюється.

Мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Фольклор, художня література, театр, пісня – усе це дає підстави стверджувати, що мова – основа культури, її робітня, її храм.

Ключем до образної структури твору, його ідейно-естетичного потенціалу є мова тексту. Чим краще знаємо мову, тим повніше розкриваються перед нами глибини твору.

Крім того, наша мова розвивається за законами евфонії, милозвучності. Це, а також досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування може бути джерелом естетичної насолоди, що найвиразніше виявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного, мовлення.

Мова – носій культури. Культура кожного народу зафіксована в його мові. Пізнання народу, його культури, його ментальності іншими народами може бути поверховим («туристським») і глибинним, всебічним. Для глибинного пізнання народу необхідне знання його мови. У цьому випадку мова виконує функцію каналу зв’язку між народами. Пропагуючи свою мову в світі, ми пропагуємо власну культуру. Згадаймо, яке враження на Європу справили гастролі українського хору «Кошиця» перед Першою світовою війною, відкривши світові цілий материк оригінальної і багатющої культури, а з нею – і наш народ.

Людина, пізнаючи мову свого народу, долучається до джерел неповторної духовності нації, стає її носієм і навіть творцем. Це право іобов’язок кожного, водночас – надійний показник реального, а не лише декларованого патріотизму. Не може вважатися патріотом той, хто зі страху, для вигоди чи внаслідок невігластва ігнорує мову й культуру своєї нації або свідомо зрікається її сам і відриває від неї своїх дітей. Така людина втрачає цінність і повагу серед своїх, не становить вона вартості й для інших – хіба як робоча сила чи знаряддя. здійснення чужих інтересів.

Усе, пізнане людиною, одержує свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається «омовленням» світу. У назвах зафіксовано не лише реалії, адекватно пізнані людиною, але й помилкові уявлення, ірреальні, уявні сутності. Номінативними одиницями (словами, словосполученнями та фразеологізмами), як мозаїкою, покрита вся реальність. Мова є картиною, «зліпком» реального світу. Зрозуміло, що кожна мова відбиває неповторну картину дійсності (наприклад, у нас одне слово «сніг», а в ескімоській – кілька десятків слів на означення цього поняття; по-різному мовно розчленовані в різних мовах одні й ті ж фрагменти світу), І дуже прикро, коли з різних причин існують у мові великі прогалини, незаповнені ділянки (лакуни)» Наявність таких прогалин у мові змушує народ дивитися на світ чужими очима, порушує національну цілісність духовної культури. Ідеться передусім про сферу науки, техніки, виробництва, соціально-економічних відносин.

Тому піднімати статус рідної мови до рівня мов, що обслуговують найпередовішу науку, культуру, виробництво, – обов’язок не тільки і не стільки мовознавців. Народ творить мову, мова творить народ. І кожен, хто усвідомлює себе частинкою народу, повинен відчувати себе відповідальним за долю мови, її творцем (За В. Івапишиним, Я. Радееичем-Винницьким).