+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Лексика

 Лексика – сукупність слів мови, її словниковий склад. Цей термін використовується також і стосовно окремих пластів словникового складу (лексика побутова, ділова, поетична і т. ін.), і для позначення всіх слів, використаних певним письменником (лексика Шевченка) або в якому-небудь одному творі (лексика «Слова про Ігорів похід»).

 

Лексика є предметом вивчення лексикології, семасіології та ономасіології. Лексика прямо або ж опосередковано відображує дійсність, реагує на зміни в суспільному, матеріальному та культурному житті народу. Лексика постійно поповнюється новими словами на позначення нових предметів, явищ, процесів, понять. У лексиці відображаються соціально-класові, професійні, вікові відмінності всередині мовної спільноти. У зв’язку з цим лексика поділяється за принципом належності до різних соціальних діалектів: жаргон, арго, сленг і т. ін. У лексиці відображується належність носіїв мови до різних територіальних діалектів, а також зберігаються специфічні, місцеві особливості мовлення. Вивченням цих особливостей займається діалектологія.

 

Під час вивчення історичного розвитку лексики можна відмітити, що старі слова відходять на другий план або зникають зовсім, з іншого боку – йде поповнення словникового запасу. В результаті цих змін приріст слів завжди перевищує зменшення їх кількості. Нові слова в мові називаються неологізмами; ставши загальновживаними, закріпившись у мові, вони втрачають якість новизни і входять до основного словникового фонду.

 

Слова основного словникового фонду різні за своїми джерелами.

 

Походження слів у мові вивчає етимологія. Зміни в лексиці відбуваються постійно. Кожний період розвитку мови характеризується своїм словниковим складом, що об’єднує застарілі слова, які разом з іншими словами, зрозумілими, але невживаними, утворюють пасивну лексику, і слова, які не лише розуміють, але і вживають, утворюють активну лексику.

 

З погляду плану змісту в лексиці виділяються: повнозначні та службові слова. Перші мають номінативну функцію, здатні виражати поняття і виступати в ролі членів речення; другі позбавлені цих ознак. Вживаються у лексиці також і абстрактні слова, тобто слова з узагальненим значенням. Далі йдуть синоніми, тобто слова, які близькі або однакові за значенням, але різні за звучанням. Потім – антоніми – протилежні за значенням слова. Розрізняються також і гіпоніми – слова, організовані за принципом підпорядкування значень.

 

З точки зору плану вираження у лексиці виділяються: 1) омоніми, слова, що однаково звучать, але не пов’язані за значенням; 2) омографи – слова, однакові за написанням, але різні за вимовою (наголосом або звуковим складом); 3) омофони – слова, різні за написанням, але однакові за вимовою; 4) омоформи – різні граматичні форми слів, що співпадають за звуковим складом.; 5) пароніми – слова, наближені за фонетико-графічним і морфемним складом.

 

У кожній мові лексика диференціюється стилістично. Стилістично нейтральні слова можуть вживатися в будь-якому стилі мовлення і складають основу словника. Інші слова – стилістично забарвлені – можуть бути обмежені певними типами мовлення, умовами мовного звертання або жанрами літератури.

 

Джерела поповнення лексики для різних мов різні. В українській мові – це слов’янізми, професіоналізми, інтернаціоналізми, терміни, просторіччя, діалектизми, жаргонізми і т. ін.

 

Особливе місце у лексиці належить фразеологізмам, джерелами яких є фольклор, професійне мовлення, міфологія, художня література. Терміни та ідіоми – два протилежних за своїми властивостями пласти лексики. Перші, зазвичай, однозначні, абстрактні, стилістично й експресивно нейтральні; другі – конкретні, багатозначні, індивідуальні й експресивні.