+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Метафора

Метафора – троп або механізм мовлення, що перебуває у використанні слова, яке позначає певний клас предметів, явищ і т. ін., дає характеристики або назви об’єкта, що входить до іншого класу, або для найменування іншого класу об’єктів, аналогічного цьому класу в будь-якому відношенні. В ширшому значенні термін «метафора» застосовується до будь-яких видів використання слів у переносному значенні. Асоціюючи дві різні категорії об’єктів, метафора є семантично подвійною. Ця здатність, що складає найважливішу ознаку «живої» метафори, не дозволяє розглядати її ізольовано від предмета, який вона визначає.

В утворенні та аналізі метафори беруть участь чотири компоненти. Це – основні та допоміжні суб’єкти метафори, до яких застосовуються парні терміни (буквальна рамка і метафоричний фокус, тема і «контейнер», референт і корелят) та співвідносні властивості кожного об’єкта та класу об’єктів. Ці компоненти не повністю представлені в структурі метафори, зокрема непозначеними залишаються властивості основного суб’єкта метафори, що складають її семантику. У зв’язку з цим метафора допускає різні тлумачення. Значення метафори формується ознаками названого класу об’єктів (або їх аналогами), сумісними з суб’єктом метафори.

Образ, що міститься у мовній метафорі, зазвичай не набуває семіотичної функції, тобто не може стати означальним певного змісту. Це відрізняє метафору від символу (у вузькому значенні). В метафорі значення є стійким. Воно прямо асоціюється зі словом як своїм  означальним. У символі сталим є образ, що виконує функцію означального. Він може бути не лише названий, а й зображений. Значення символу не має чітких меж. Метафору поєднує з символом та відрізняє від знаків та сигналів відсутність регулятивної функції, а значить, і прямої адресації.

Метафора є не лише ресурсом образного (поетичного) мовлення, але й джерелом нових значень слів, які здатні виконувати описову та номінативну функції, закріплюючись за індивідом у якості його назв. У цьому випадку метафоризація призводить до заміщення одного значення іншим.

Метафора розкриває багато аспектів, тому вона становить предмет вивчення цілої низки галузей знань та розділів лінгвістики. Як певний вид тропів метафора вивчається в поетиці (стилістиці, риториці, естетиці). Як джерело нових значень слів метафора вивчається в лексикології, як особливий вид мовленнєвого використання – у прагматиці, як асоціативний механізм і об’єкт інтерпретації та сприйняття мовлення – в психолінгвістиці та психології. Метафора вивчається як спосіб мислення та пізнання дійсності в логіці, психології та когнітивній психології. Найповніше метафора вивчена в лексикології. Обидва основних типи повнозначних слів – назви предметів і позначення ознак – здатні до метафоризації значення. Серед назв це, перш за все, конкретні іменники – назви природних родів, реалій та їх частин, а також назви реляційного значення, що створюють метафоричні перифрази («улюбленець долі», «діти війни»). Серед означальних слів – це прикметники, що позначають фізичні якості («гостра відповідь»), описові дієслова («сумління гризе»). Іноді метафора породжена аналогією між цілими ситуаціями («Не кидай слів на вітер»).

За способами впливу на адресата метафори поділяються на епіфори та діафори. Для перших основною є експресивна функція (апеляція до уяви), для других – сугестивна (апеляція до інтуїції). За когнітивною функцією метафори поділяються на другорядні (побічні) та базисні (ключові). Перші визначають уявлення про конкретний об’єкт або окрему категорію об’єктів, другі (це завжди діафори) визначають спосіб мислення про світ або його фундаментальну частину.

Метафоризація значення може відбуватися в межах однієї функціональної категорії слів або супроводжуватися синтаксичним зсувом. Метафора, яка не виходить за межі конкретної лексики, використовується з метою номінації. Вторинна для метафори функція служить технічним прийомом утворення назв предметів («білок ока», «ніжка стола»). Номінативна метафора часто породжує омоніми. Метафоризація значення означальних слів полягає у виділенні в об’єкті ознак, які властиві іншому класу предметів (порівняйте «тупий ніж» і «тупий біль»). Тут метафора служить джерелом полісемії слова. Образна метафора вводить у мову синоніми (порівняйте «лякливий» і «заєць»). Таким чином, можна виділити такі типи мовної метафори: 1) номінативна, 2) когнітивна, 3) образна. В усіх випадках метафора, в кінцевому результаті, зникає.

Для виявлення походження метафори необхідно визначити її синтаксичні властивості. Речення з метафоричним присудком синтаксично подібне до твердження тотожності за такими рисами: виражає фактуальне судження, вказує на неградуйовану ознаку, дає константну характеристику предмета, не допускає синтаксичного поширення означальними словами, що вказують на міру подібності. Воно відрізняється від речень тотожності за такими ознаками: істинність метафорично вираженого судження не завжди може бути логічно встановлена, предикативна (образна) метафора не може бути кореферентна своєму суб’єкту, метафоричне речення є асиметричним. Ці властивості зближують метафоричні речення з твердженнями схожості та подібності.