+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Метонімія

Метонімія (від грецького metonymia – перейменування) – троп або механізм мови, що полягає в регулярному або оказіональному переносі назви з одного класу об’єктів або окремого об’єкту на інший клас або окремий предмет, який асоціюється з ним за суміжністю. Основою метонімії можуть служити просторові, подієві, синтагматичні та логічні відношення між різними категоріями, що стосуються дійсності та її відображення в людській свідомості. Це усвідомлення закріплене значеннями слів – між предметами, особами, діями, процесами, явищами, соціальними інститутами та подіями, місцем, часом.

Назва може переноситися:

  • 1) з умістища на вміст або об’єм вмісту «блюдо» – «велика тарілка», «склянка» – «посудина для пиття» і «міра рідких та сипучих мас»;
  • 2) з матеріалу на виріб з нього, наприклад, «мідь» як метал і як «мідні гроші»;
  • 3) з місця населеного пункту на сукупність його жителів або пов’язану з ним подію, наприклад: «З нього сміялося все село»;
  • 4) з форми вираження змісту на сам зміст, наприклад: «товста книга» стосується предмета, а «цікава книга» – змісту;
  • 5) з галузі знань, науки на предмет науки і навпаки, наприклад «граматика» як будова мови і як розділ мовознавства, що її вивчає;
  • 6) з соціального заходу на його учасників, наприклад: «Конференція відбудеться в травні» і «Конференція прийняла важливе рішення»;
  • 7) з соціальної організації на сукупність її співробітників та приміщення, порівняйте: «ремонтувати фабрику» і «фабрика страйкує»;
  • 8) з цілого на частину і навпаки, наприклад: «груша» як дерево і як плід;
  • 9) з емоційного стану на його причину, наприклад: «жах», «страх» і «жахлива подія»;
  • 10) ім’я автора може використовуватися для позначення його творів або створеної ним моделі, стилю: «читати, видавати Толстого».

 

Відображуючи постійну взаємодію об’єктів, категорій, понять, метонімія стає регулярною і створює семантичні моделі багатозначних слів та словотворчих типів, які часто суміщають принципово різні типи значень: ознакові, подієві та предметні.

Метонімія утворюється за допомогою механізмів синтаксичних перетворень. Метонімія постійно виникає на основі словосполучення або речення і є результатом еліптичного скорочення тексту. Метонімія зазвичай зберігає ту чи іншу міру обмеженості умовами використання, не створюючи нового контекстуального незалежного значення імені: «В музеї є два Рембрандти» (мається на увазі два полотна роботи Рембрандта), але ми не можемо сказати «На одному Рембрандті зображена…».

Якщо деталь, яку позначає метонімія, є типовою для багатьох індивідів, то метонімія може закріпитися в мові в якості позначення соціальної категорії осіб, наприклад: слово «сіряк» використовувалося на позначення селян у дореволюційній Україні.

Переважне використання метонімії для ідентифікації предмету мовлення пов’язує її з синтаксичними позиціями звертання, підмета та додатків. Ситуативна метонімія не виступає в ролі присудка, оскільки не виконує характеризуючої функції.

Метонімізація іменних частин мови звичайно не відображується на нормах їх граматичного та семантичного узгодження, порівняйте: «Капелюх здригнувся» (йдеться про чоловіка). Метонімічна назва рідко приймає означення, що стосуються її денотату. Не можна сказати «красивий кожух», маючи на увазі ознаку особи, а не кожуха.

Використання метонімій може бути або конситуативно вільним, або наштовхуватися на семантичні, синтаксичні та ситуативні обмеження. У зв’язку з цим варто розрізняти:1) власне лексичну, номінативну метонімію; 2) конструктивно зв’язану метонімію; 3) ситуативно обумовлену метонімію, яку за функцією можна назвати ідентифікуючою.