+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Мова

Мова є основним об’єктом вивчення мовознавства. Під мовою ми розуміємо природну людську мову. Виникнення й існування мови нерозривно пов’язане з виникненням та існуванням людини.

Термін «мова» має принаймні два взаємопов’язаних значення: 1) мова як така, мова як певний клас знакових систем; 2) конкретна, так звана етнічна мова, яка використовується в певному соціумі в певний час і в певному просторі. Важливим є те, що мова, зберігаючи внутрішню цілісність і єдність, є поліфункціональною системою. Серед функцій мови найважливішими можна вважати ті, які пов’язані з основними операціями над інформацією – створенням, збереженням і передачею інформації. Мова є основною суспільно важливою формою відображення оточуючої дійсності й самої людини, а також засобом отримання нових знань про дійсність. У той же час мова є основним засобом людського спілкування, засобом передачі інформації від мовця до слухача. Завдяки цій властивості мови природно узгоджені з потребами та умовами перебігу комунікативної діяльності людини.

Розрізняють такі форми існування конкретних мов: ідіолект – індивідуальна мова кожного конкретного носія мови; говір – сукупність структурно близьких ідіолектів, які обслуговують одну невелику територію; діалект – сукупність говорів.

На певному етапі національного або соціального розвитку деякі мови, що розвиваються стихійно, ступають на вищий щабель свого існування – форму літературної мови. Живих мов у соціально визнаному значенні налічується від 3 до 7 тисяч (такі коливання пов’язані з відмінностями в принципах їх розмежування). Мови постійно зазнають змін у всіх ланках своєї структури, відбувається їх постійний історичний розвиток.

Усі людські мови, які існують зараз або існували раніше, можуть бути поділені на групи за принципом спорідненості, тобто походження від певної мовної традиції (прамов). Близька спорідненість часто є очевидною навіть для самих носіїв мови, віддалена – потребує спеціального наукового доведення.

Звукова матерія є первинною субстанцією людської мови, системи письма – вторинні. Репертуар звуків та ознак, що їх складають, обмежений можливостями мовленнєвого апарату людини. При всьому різноманітті лексичних та граматичних значень у конкретних мовах спостерігається їх повторюваність. Мови ніби заново відкривають одні й ті ж елементи смислу. Світ лексичних значень є закріпленим у лексиці мови. Проте мова навряд чи виконала б своє призначення, якби мала в своєму розпорядженні лише лексичні засоби номінації. Цей механізм забезпечує граматика, яка складається з граматичних значень і системи правил. Словник і граматика – це два тісно пов’язаних компоненти структури мови. Їх узгодженість визначається спільністю їх основних функцій.

З огляду на наявність єдиної універсальної бази в будові певних мов, природно, що внутрішні структури їх володіють більшою або меншою кількістю подібних або тотожних рис. Мови, в яких спостерігається структурна спільність, утворюють одну структурну групу (типологічний клас). Хоча типологічна класифікація, на відміну від генетичної, не завжди відображає дійсні зв’язки між конкретними мовами, вона є одним з важливих інструментів індуктивно-дедуктивного визначення та представлення важливих властивостей мови взагалі.