+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Прислівник

Прислівник – лексико-граматичний клас зазвичай невідмінюваних слів, які позначають ознаку дії, якості або предмета й виступають у синтаксичній функції обставини або означення, рідше – присудка. Прислівник як частина мови визначається сукупністю морфологічних, синтаксичних та семантичних ознак.

 

До основних морфологічних ознак прислівника належать: відсутність відмінювання, лексична та словотворча співвіднесеність з усіма основними класами повнозначних слів, наявність особливого морфемного інвентарю, який використовується при утворенні прислівників. З точки зору історичної морфології, прислівники поділяються на займенникові, іменникові та дієслівні. Найбільш архаїчний тип – займенникові прислівники, що втратили властивість морфологічного членування. Більшість іменникових прислівників виникло з застиглих відмінкових форм, що набули самостійного значення. Велику групу складають прислівники, утворені від акузативу: «зараз», «багато». Деякі прислівники є застиглими прийменниково-відмінковими формами: «майже», «швидко».

 

За своєю словотворчою структурою прислівники поділяються на мотивовані й немотивовані. Для першої групи прислівників властивою є чітка співвіднесеність з іншими розрядами повнозначних слів. Всередині мотивованих прислівників виділяється група регулярних утворень (так звані граматичні прислівники), що мають чітко виражену формальну ознаку. До регулярних способів утворення прислівників у деяких мовах належить редуплікація: «свавільно», «постійно». До немотивованих належать прислівники, які втратили співвіднесеність з живими граматичними класами та розрядами слів («де», «коли»).

 

За своїм лексичним значенням усі прислівники поділяються на два лексико-граматичні розряди: якісні та обставинні. В прислівниках першого типу представлені різноманітні конкретні види загального значення якості та властивості («швидко», «по-нашому», «дибки»). Особливу групу складають кількісні прислівники, що позначають ступінь якості та інтенсивності дії («ледве-ледве», «анітрохи», «занадто»). Прислівникам властива морфологічна категорія ступенів порівняння – двочленного, тричленного та найвищого. В плані вираження можливі як синтетичні, так і аналітичні форми ступенів порівняння: «вищий за всіх». На прикладі якісних прислівників можна прослідкувати спорідненість прислівників з прикметниками, яке визначається їх спільним значенням ознаки. Формальна відмінність прикметника від прислівника базується на узгоджувальній здатності прикметника.

 

Там, де ця формальна межа відсутня, межа між прислівником та прикметником зазвичай стирається («гарний» – «гарно»).

 

Обставинні прислівники позначають ознаку, зовнішню стосовно її носія. Обставинні прислівники поділяються на групи за семантичними ознаками. До основних семантичних груп належать такі: прислівники місця («далеко», «нікуди»); прислівники часу («коли», «вночі»); прислівники причини («зопалу»); прислівники мети («навмисне»).

 

У мові легко здійснюється перехід від якісних прислівників до обставинних. Прислівники виконують основні синтаксичні функції: 1) означальну – здатність прислівників означати дієслово, іменник, інший прислівник, ціле речення. 2) здатність виступати в ролі компонента складеного дієслівного присудка.

 

Якісні та обставинні прислівники мають різні комбінаторні властивості. В українській мові власне якісні прислівники означають лише дієслово (у тому числі й дієприкметники та дієприслівники), прикметник та прислівник. Якісні прислівники не можуть сполучатися з іменниками.

 

Незважаючи на обмеженість формальних способів утворення прислівників, ця категорія слів у мові постійно поповнюється. При цьому в розряд прислівників переходять синтаксичні конструкції, фразеологічні з’єднання, а також численні адвербіальні вирази, наприклад, «ні з того ні з сього». До периферії прислівників належать змішані категорії слів: прислівники-сполучники, прислівники-прийменники та інші. За синтаксичною функцією до прислівників прилягають дієприслівники. Як самостійна частина мови прислівник був виділений ще в античній граматиці, з того часу прислівник вивчався відомими лінгвістами різних шкіл.