+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Речення

Речення – одна з основних граматичних категорій синтаксису, яка протиставляється в його системі слову та словосполученню за формами, значеннями та функціями. В широкому значенні це будь-яке – від розгорнутого синтаксичного утворення до окремого слова або словоформи – висловлювання, яке повідомляє про щось і розраховане на слухове або зорове сприйняття. Речення може бути простим і складним. У вузькому, власне граматичному, значенні просте речення – це така одиниця повідомлення, яка, будучи створеною за спеціально призначеним для цього граматичним зразком, має значення предикативності. Основними ознаками простого речення є: його синтаксична структура, що формується певними словоформами в їх відношеннях одне до одного; його семантична структура; порядок слів та інтонація; члени речення як компоненти предикативної основи речення або її поширювачі.

 

Залежно від мети повідомлення речення можуть бути розповідними, питальними або спонукальними. Просте речення як елементарна синтаксична конструкція складається з двох (інколи – більше) форм слів, поєднаних одне з одним специфічним, існуючим лише у реченні синтаксичним зв’язком, або ж з однієї форми слова (що трапляється рідше). Речення може бути поширеним за правилами прислівних зв’язків – узгодження, керування, прилягання, або словоформами, які поширюють речення в цілому. Елементарний зразок, за яким будується просте непоширене речення, складає його структурну схему, структурний зразок. Ці зразки класифікуються за різними основами: однокомпонентні та двокомпонентні, вільні та обмежені з боку лексичного складу, такі, що містять або не містять парадигматичних характеристик, не фразеологізовані й фразеологізовані. Кожна мова має власну систему таких структурних зразків. Окремі зразки в різних мовах можуть співпадати, але системи в цілому завжди відрізняються.

 

Речення поєднує в одній своїй граматичній формі кілька значень різного ступеню абстракції. По-перше, сам структурний зразок речення має абстраговане значення, спільне для всіх речень, це так звана предикативність. Проте в конкретних реченнях на значення предикативності накладається нове, іншої якості значення. Такі значення належать до семантичної структури речення. Речення, які мають різну граматичну організацію, але близьку семантичну структуру, в деяких дослідженнях розглядаються як трансформи, тобто перетворення одного в інше. І в українській, і в західноєвропейській лінгвістиці речення та його компоненти тривалий час вивчалися як категорії, що збігаються з логічним судженням. У вивченні речення як власне мовної, синтаксичної категорії, що має свої формальні та змістові характеристики, склалося кілька напрямів, пов’язаних: 1) з ученням про речення як про складну багаторівневу структуру; 2) з теорією генеруючої граматики та трансформаційного синтаксису; 3) з різними вченнями про речення як про синтагматичну низку зв’язків та відношень, про аранжування слів; 4) з аналізом речення передусім як одиниці значення. В 60-70 речення вивчалось в аспекті теорії глибинних та поверхневих структур та пропозитивної номінації. В 60-80 роках активно досліджуються парадигматичні зв’язки та відношення у реченні, які організовують його в певну систему, а також його змістова будова.