+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Слово

Слово – це основна структурно-семантична одиниця мови, яка служить для найменування предметів та їх властивостей, явищ, відношень дійсності, і має сукупність семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова – його цілісність, відокремленість та вільна відтворюваність у мовленні.

 

У слові розвиваються такі структури: фонетична, морфологічна, семантична. Розрізняють лексичне та граматичне значення слова. Сукупність граматичних значень, виражених певними мовними засобами, утворює граматичну форму слова. В плані вираження у слові виділяється лексема, у плані змісту – семантема. Слово в певній граматичній формі становить словоформу. Слово – носій комплексу значень різного ступеня узагальнення, які належать до різних рівнів мови. На основі власних семантичних і граматичних ознак слово належить до певної частини мови, виражає в своєму складі зумовлені системою цієї мови граматичні значення (наприклад, прикметники в українській мові виражають значення роду, числа, відмінка). В значеннях слова закріплюються результати пізнавальної діяльності людей. У слові формуються, виражаються й передаються поняття. Слово є будівельним матеріалом для речення.

 

Ще на початкових етапах лінгвістики зверталася увага на план вираження і план змісту слова. В епоху середньовіччя в Європі слово досліджувалося в основному з семантичного боку, вивчалося його відношення до речей та понять. У 19 сторіччі основна увага приділялася аналізу змістового аспекту слова. Одночасно поглиблювалася теорія граматичної форми слова.

 

Системний підхід до мови поставив у вивченні слова нові завдання: визначення слова як одиниці мови, критерії його виділення, вивчення змістового аспекту слова, методів його аналізу; дослідження системності лексики; вивчення слова в мові та мовленні, у тексті.

 

В історії науки було висунуто понад 70 різноманітних критеріїв визначення слова, які ґрунтувалися на графічних (орфографічних), фонетичних, структурних, граматичних, синтаксичних, семантичних, системних принципах. У графічному аспекті слово визначається як послідовність знаків, обмежена пробілами. Таке визначення використовується в деяких видах прикладної лінгвістики. У фонетичному аспекті відзначаються такі ознаки звукової єдності та відокремленості слова: можливість паузи до і після слова; спільний і єдиний наголос для кожного слова; визначена складова структура слова; гармонія голосних; певні позиційні зміни звуків або тону; межові сигнали, які свідчать про початок або кінець слова. Структурний аспект визначає слово як звукову послідовність, в яку не може бути включена інша послідовність того ж рівня. Структурна цілісність (непроникність) слова передбачає, що його елементи не можуть бути розчленовані, переставлені або усічені без порушення семантичної чи граматичної цілісності. Морфологічний критерій ґрунтується на тому, що морфологічний показник оформляє слово в цілому, а не його частину або словосполучення. Цей критерій часто дозволяє відділити слово від словосполучення, але й він не є універсальним. Згідно з синтаксичним критерієм, слово – це або потенціальний мінімум речення, або мінімальна синтаксична одиниця. Проте цей критерій не дозволяє відділити морфеми від службових слів, не дає можливості складати окремі речення. Згідно з семантичним критерієм слово – це все, що виражає одне окреме поняття. Слово – мінімальна значуща одиниця, для якої важливою виявляється ідіоматичність значення, тобто відсутність повного паралелізму між значенням цілого і значенням компонентів.

 

Проблема тотожності слова має два аспекти: а) питання про належність різних граматичних форм до одного слова; б) питання про належність різних використань одного звукового комплексу до одного слова і, відповідно до цього, визначення критеріїв обмеження полісемії та омонімії. Вирішення цієї проблеми пов’язане з урахуванням етимології та ступеня збереженості зв’язку між різними лексичними значеннями слова.

 

Спроби замінити поняття «слово» іншими поняттями виявляються невдалими, оскільки значення поняття «слово» полягає саме в тому, що воно об’єднує ознаки різних аспектів мови: звукового, змістового, граматичного. Слово – основна одиниця мови, яка є для її носіїв психолінгвістичною реальністю. Носії мови спонтанно, без труднощів, виділяють слова з мовленнєвого потоку і вживають їх відокремлено. Хоча люди висловлюються за допомогою фраз, вони пам’ятають і знають мову передусім завдяки словам. Слова служать засобом закріплення в мові та передачі в мовленні знань і досвіду людей, тому знання мови пов’язане передусім зі знанням слів.

 

Визначення слова можливе, якщо враховуються три обставини, які мають загальне методологічне значення: 1) визнання відсутності чітких меж між фактами мови, наявності проміжних та синкретичних явищ: слово може перетворюватися в морфему, словосполучення – в складне слово. Сам клас слова не є однорідним: існують слова самостійні й службові. В системі одиниць, охоплених поняттям «слово», розрізняють «ядро» – повнозначні, самостійні слова, а також слова «периферійні» – службові. Ознаки окремості слова, загальні для всіх мов, мають різне вираження в різних мовах; наприклад, до фонологічних ознак в одній мові належить наголос, у другій – складова структура, а в третій – зміна фонем у кінцевій позиції і т. ін.

 

2) У мовній системі та в реалізації у мовленні слово має різний обсяг та набір ознак. У мовленні слово може змінювати й навіть втрачати деякі ознаки, які воно потенційно має. Слово може зазнавати позиційних змін, що також не позбавляє його самостійності.

 

3) Важливим для виокремлення та визначення слова є фактор системності. Слово одночасно належить до мовної системи і до мовлення. Складність ідентифікації слів та встановлення їх системи частково зумовлена великою кількістю варіантів слів.

 

Відзначені вище ознаки слів властиві не всім словам у всіх мовах. Розрізняють кілька типів слів. За способом номінації розрізняють чотири типи слів: самостійні, службові, займенникові, вигуки.

 

За фонетичною ознакою розрізняють слова: ненаголошені, наголошені, з кількома наголосами, складні.

 

За морфологічною ознакою розрізняють слова: відмінювані, невідмінювані, прості, похідні, складні.

 

За вмотивованістю: немотивовані та мотивовані.

 

За семантико-граматичною ознакою слова об’єднуються в частини мови.

 

З точки зору структурної цілісності розрізняють слова цілісні й членовані.

 

У семантичному аспекті розрізняють слова однозначні й багатозначні, абсолютні й відносні, дієслова, які вимагають додатку, та перехідні. У реченні слово вступає в тонкі семантичні зв’язки з іншими словами та елементами будови речення (інтонація, порядок слів, синтаксичні функції).

 

Слова диференціюються за історичною перспективою (архаїзми, неологізми), за сферою вжитку (терміни, професіоналізми, арготизми, діалектизми та ін.). За словотворчими зв’язками виділяються однокореневі слова, за семантичною співвіднесеністю – антоніми, синоніми, гіпероніми та гіпоніми, за звуковою та семантичною ознакою – пароніми.

 

Частотність (показник функціонування слова в мовленні) залежить від семантики, граматичних властивостей, від змісту текстів та соціопрофесійної характеристики мовців. Частотність слова не є рівномірною, в будь-якій мові 1000 найуживаніших слів формують 85% тексту. Слова фіксують зміни, які відбуваються в певних сферах життя суспільства. В словах концентрується історія мови й суспільної свідомості. Слово відтворює дійсність, думку й саму мову.