+38(044) 353 44 55, +38(044) 353 60 90, +38 (068) 866 72 79 kievpereklad@gmail.com

Вигук

Вигуки – клас невідмінюваних слів, що служать для нерозчленованого вираження емоційно-вольових та емоційних реакцій на навколишнє середовище. Вигуки не належать ані до повнозначних, ані до службових частин мови. Від повнозначних слів вони відрізняються відсутністю номінативного значення (виражаючи почуття та відчуття, вигуки не називають їх); на відміну від службових частин мови вигукам не властива сполучна функція.

 

Багато вигуків походять від емоційних окликів та звуків, що супроводжують рефлекси організму на зовнішні подразнення; порівняйте: «Ой, боляче!», «Брр, холодно!». Такі вигуки часто мають специфічні фонетичні риси, тобто містять рідкісні та незвичайні для певної мови звуки та звукосполучення (наприклад, «брр», «гм», «тпру»). Найбільшою є група вигуків, генетично пов’язаних з повнозначними словами – іменниками: «господи», «боже»; дієсловами: «ач», «бач». Спостерігається також зв’язок вигуків із займенниками, прислівниками, частками та сполучниками: «отож-бо», «ш-ш». Сюди ж належать і різного роду зрощення: «на тобі» та стійкі словосполучення і фразеологізми: «святий боже», «слава богу». Вигуки – клас слів, що постійно поповнюється. Головним джерелом їх поповнення є оцінні іменники («страх», «жах», «біда») та експресивні дієслова («зажди», «давай», «вали»).

 

Вигуки обслуговують три семантичні сфери мови: емоцій та емоційних оцінок, волевиявлення, етикету. До семантично однозначних вигуків, що виражають переважно негативні емоційні реакції (насмішку, обурення, побоювання, біль, недовіру і т. ін.), належать, наприклад, «ось тобі й маєш», «тьху». Один і той же вигук може виражати схвалення й засудження, переляк і радість. В уточненні таких вигуків значну відіграють інтонація, міміка, жести. Експресивна значимість емоційних вигуків може підсилюватися словотворчими (за допомогою суфіксів: «охохосіньки»,  «ойойоєчки») та лексичними (наприклад складанням із займенником: «ач який») засобами.

 

Вигуки, що обслуговують сферу волевиявлення, виражають звернені до людей або тварин команди та заклики. Значна їх частина належить до професійного мовлення військових, мисливців, моряків, будівельників, дресирувальників. Тут зустрічається багато запозичень (наприклад, «анкор», «майна»). Загальновживаними є вигуки, що вимагають тиші, уваги, згоди («агов», «тс»), спонукають до відповіді («ау», «алло»), до виконання або припинення певної дії («нумо», «геть»). Усі ці вигуки функціонально близькі до наказового способу і виявляють низку спільних з ними ознак.

 

До вигуків, що обслуговують сферу етикету, належать традиційні, з різною мірою втрати повнозначності, виявлення подяки, привітання, вибачення, побажання: («здрастуйте», «вибачте», «спасибі»). Вигуки можуть функціонувати як еквіваленти речення, модальні компоненти речення, члени речення. Функція члена речення для вигуку вторинна і спостерігається там, де вигук експресивно заміщує собою ту або ж іншу повнозначну словоформу.

 

Вивченню вигуків приділяло увагу багато відомих лінгвістів. Усе різноманіття виражених свого часу точок зору можна звести до трьох. 1) Вигук – це різнорідний за складом синтаксичний клас, що знаходиться поза поділом слів за частинами мови. 2) Вигуки належать до системи частин мови, але розміщуються в ній ізольовано. 3) Вигуки входять до кола частин мови, а всередині останнього – до розряду «часток мови» поряд з прийменниками та сполучниками. Замінні функції вигуків та їх живий зв’язок зі словами з різних частин мови активно вивчаються в сучасній лінгвістиці.